Методична скарбничка

Використання педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського в процесі формування читацьких компетенцій школярів початкових класів.

Сучасне суспільство рухається шляхом розвитку мислення людини. Творча людина може успішно адаптуватися у суспільстві. Вона здатна до самореалізації своїх можливостей, саморозвитку. Тому виховання творчої з головних завдань системи освіти.

Освіта – одна з найважливіших сфер людської діяльності та визначальний фактор розвитку людства. Це зумовлює необхідність упровадження в освітню практику новітніх технологій навчання, виховання. Разом із тим не слід забувати про досвід минулого, у якому є конструктивні ідеї для сучасної національної школи. Навчання може бути життєдайним джерелом для дитини лише за умови наявності в ньому чотирьох складових: Вітчизни, людини, рідного слова, книги.

Духовне відродження українського народу неможливе без впливу літератури на формування національної свідомості. Однак, щоб література здійснювала свою виховну роль, треба виробити в людини уміння читати художні твори, належним чином сприймати дійсність, сформувати прагнення брати приклад з позитивних героїв.

Навчити учнів добре читати – одне із найважливіших завдань школи. Ще Василь Олександрович Сухомлинський писав, що «читання – це віконце, через яке діти  бачать і пізнають  світ і самих себе» .

Чим раніше дитина оволодіє навичками читання, тим легше їй буде вивчати всі інші предмети, передбачені програмою. Адже відомо, що неможливо навчитися грамотно писати, якщо дитина не навчилася читати і розуміти прочитане, немислимо навчитись розв’язувати задачі, оскільки за умови поганого читання їх тексту губляться логічні математичні залежності між величинами. Дитина, яка не вміє добре читати, переживає великі труднощі при виконанні домашніх завдань, їй не цікаво на уроках, вона приречена на розумову обмеженість і зубріння. Такий учень не буде активним читачем бібліотеки, не відчуватиме потреби спілкуватися з книгою, бо читання буде приносити йому не задоволення, а муку. В. О. Сухомлинський наголошує на тому, що у перші дні шкільного життя читання може стати для дитини важкою, втомливою справою, яку супроводжує безліч невдач. Мудрість учителя має полягати в тому, щоб дитина ніколи не втрачала віри у свої сили, не впадала у відчай через невдачі. В той же час видатний педагог спостерігав, як легко діти запам’ятовують літери, складають з них слова, коли цей вид роботи осяяний інтересом, пов’язаний з грою, супроводжується малюванням. Тому пріоритетною метою навчання читання у початковій школі є формування читацької компетентності школяра.

У педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського знаходимо цікаві ідеї та методики для ефективного розвитку читацьких умінь учнів початкових класів. На думку педагога, насамперед слід пробудити в учнів інтерес до читання. До того, як почати читати, дитина повинна почути читання вчителя, батьків. Разом з тим потрібно переконати школярів у тому, що читання є необхідним у житті. Дитина має розуміти, що на сьогодні людство створило безліч книжок. Водночас потрібно показати їм красу, мудрість, глибину окремої книжки. Перше захоплення – це має бути захоплення книжкою. Вчитель має прищепити це захоплення так, щоб кожна дитина назавжди полюбила читання, змогла самостійно орієнтуватися у книжковому царстві.

Одним із дієвих засобів, який сприяє розвитку інтересу до читання та ефективному формуванню читацьких умінь учнів, є сповнений яскравими образами, звуками, мелодіями, цікавий, різноманітний навчальний процес, який проходить у світі казки, гри, фантазії, творчості та сприяє всебічному розвитку особистості. Сухомлинський вважав: «…чим раніше дитина почала читати, чим органічніше пов’язане читання з усім її духовним життям, тим складніші процеси мислення, що відбуваються під час читання, тим більше дає читання для розумового розвитку» .   

Видатний педагог говорив, що для того, щоб добре читати, потрібно володіти технікою читання. Адже досвід багатьох вчителів переконує в тому, що саме високий рівень техніки читання є однією з найважливіших умов свідомого навчання, лише тоді книжка може відігравати велику роль у житті дитини.

Швидко й свідомо читати – це значить уміти «…сприйняти очима і в думці частину речення чи невелике речення цілком, відірвати свій погляд від книжки, вимовити те, що запам’яталося, і водночас думати не тільки про те, що читається, а й про якісь картини, образи, уявлення, факти, явища пов’язані з матеріалом, що читається» . А для того, щоб читання дитини було швидким і свідомим, необхідна система вправ. Цікавою методикою в Сухомлинського є такий спосіб перевірки швидкості і свідомості читання молодших школярів: учень перший раз читав текст, а на дошці вчитель вивішував яскраву картинку, пов’язану зі змістом твору. Якщо дитина, читаючи текст, не могла відірвати погляду від книжки, щоб до кінця читання добре роздивитися картинку, запам’ятати деталі, відсутні в тексті, це означало, що вона не вміє читати. Тому Василь Олександрович говорив: «учень, який в процесі читання не може нічого сприйняти, по суті не вміє одночасно читати і думати, а це якраз і не можна назвати свідомим читанням»  .                                                                   

 Важливу роль відігравало індивідуальне читання. Педагог говорив, що індивідуальне читання має бути духовною потребою дитини. У школі в Сухомлинського кожен молодший школяр кожні 1–2 тижні читав нову книжку. На його думку, це необхідна умова для вироблення стійкого вміння вільно читати й розуміти прочитане.

Але буває й так, що дитина може вільно, безпомилково читати та книжка «не стала для неї тією стежиною, що веде до вершин розумового, естетичного та морального розвитку».                                                               

 В. Сухомлинський хотів, щоб книжка увійшла в життя учнів і стала їх щоденною потребою.Виховання любові і поваги до книги є одним із найголовніших і найбільш складних завдань учителя. Велику увагу Василь Сухомлинський приділяв читанню на природі. Він вважав, що це потрібно робити саме на природі, або в спеціально відведеній кімнаті. Дітей має оточувати щось казкове, щоб під час читання вони могли відчувати себе героями історії. Саме книга допомагає дітям поринути у світ неймовірних пригод, розвивати їхнє зв’язне мовлення. Завдяки книзі ми можемо пробудити в дітях любов до природи, до Батьківщини, рідного краю, виховати їх добрими, ввічливими та чесними людьми .

За допомогою світу книжки можливо керувати думками учнів: спрямовувати розширення кругозору учнів, здійснювати коригуючий вплив на риси характеру дітей. Вони мають жити у світі творів, які наповнені любов’ю та добротою, які є зразками справжньої українського та зарубіжної літератури .                                                                                                                                       

На думку В. О.  Сухомлинського, у початкових класах обов’язково треба створювати куточки книжки, добираючи для дітей доступні та цікаві книги. А ще потрібно зауважити, що видатний педагог турбувався про те, щоб і в кожній сім’ї його вихованців була домашня бібліотека, яку батьки кожного місяця мали поповнювати. Видатний педагог приділив значну увагу проблемі формування читацьких умінь молодших школярів. Він використовував різні методичні прийоми для формування інтересу та мотивації до читання. Навчання читанню Сухомлинський радив здійснювати у світі гри, казки, малюнка, музики, творчості. Саме завдяки цим прийомам і методам можливо досягти значних результатів, а діти із задоволенням зможуть пізнавати для себе світ за допомогою книги.                         

Збереження високого статусу книги вимагає посиленої концентрації уваги в нинішньому світі електронних технологій, інтерактивного мережевого простору. У зв‟язку з особливостями сучасного інформатизованого суспільства в нинішнього покоління потрібно формувати інтерес до читання, прагнення і навички самостійно поповнювати знання.  Дуже важливою є та інтелектуальна радість, яку може дати учневі читання. «Якщо є інтерес до читання того, що необов‟язково для вивчення, то учень із інтересом читає і підручник. Читаючи, він відволікається від процесу читання і живе думками про те, що читає»  . Дуже легко залучити учнів до читання його творів, бо їх тематика різноманітна: і про красу навколишнього світу, і любов до рідного слова, про найкращі риси людського характеру, мудрість і життєвий досвід, про шанобливе ставлення до батьків. За жанром – казки, байки, новели, притчі.  Тому необхідно в першу чергу звертатися до тексту твору, до його читання. Ідейно-художньому аналізу Василь Олександрович надавав першочергового значення і вважав, що необхідно навчати учнів працювати з текстом, звертати увагу на почуття дітей, емоції, що вони переживають під час його сприйняття, залучати життєвий досвід учнів для кращого розуміння, ураховувати зв‟язок прочитаного з сучасністю, його актуальність.  Вивчення і формування смаків читачів – важлива й суттєва ланка в роботі кожного вчителя. Як навчальна дисципліна література завжди перебувала в центрі уваги педагога, бо покликана вчити жити. Василь Олександрович стверджував, що через свою органічну природу вона має універсальні можливості розвивати емоційно-естетичну сферу особистості: «Краса й сила твору доходять до серця й хвилюють розум лише за умови, що дитина відчула найтонші відтінки слова». Зі сприйняття і пізнання краси починається виховання естетичної культури, виховання почуттів.

 У чималій спадщині В. О. Сухомлинського особливе місце займають педагогічні казки для дітей, що окремими виданнями були опубліковані вже після смерті автора. Їх зміст – світ дитини, розкритий очима мудрої людини, яка не повчає, не спонукає, не заохочує їх, а просто йде поруч, радіючи разом із ними кожному новому відкриттю. Так, у праці «Серце віддаю дітям» визначну роль він надає казці: «Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу». Така ж висока оцінка дається народній пісні та традиціям. Ці твори активно й ефективно виховують в учнів найкращі людські почуття доброти, щирості, формують навички людяності у взаєминах.

Ідеї Василя Олександровича Сухомлинського в сучасних умовах набувають особливого звучання, бо відзначаються високим рівнем духовності, демократизмом, спрямовані на освіту, творчий розвиток дитини, утвердження пріоритетів загальнолюдських цінностей у суспільстві, виховання всебічно розвиненої особистості, патріота України. Творець і гуманіст зумів продемонструвати зразки педагогічної мудрості, що мають велике значення й для практики сьогодення.У наш час набуває особливої актуальності питання формування й розвитку в школярів читацької компетентності, основне завдання якої – виховання уважного читача з добре розвиненими аналітичними, творчими, пізнавальними здібностями. Сформувати читацьку компетенцію вчитель може тільки в процесі комплекс- ного вирішення певних завдань: - зацікавити школярів читанням, сприяти виробленню постійної потреби в читанні; - розвивати в учнів художньо-аналітичні навички; -створити належні психолого-педагогічні умови школя- рам для сприйняття розуміння та оцінки прочитаного;  - організувати дослідницьку роботу школярів, розвивати їхнє усне та писемне мовлення; - працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку учнів. Працюючи в школі , щодня переконуюсь, що  ідеї В. О. Сухомлинського , щодо формування читацької компетентності актуальні і зараз.     На всіх уроках велику увагу приділяю розвитку техніки читання, правильності та свідомості читання. Для цього використовую різні форми та види роботи: під час мовленнєвої розминки – читання за складовими таблицями; розучування скоромовок, чистомовок; ігри « Додай слово», «Додай склад» та ін.; під час вивчення, усвідомлення та узагальнення матеріалу – ігри  « Дощик»,  « Бджілки», « Читає Незнайко», « Диктор телебачення», « Добери риму», «Добери ознаки»; конкурси на краще читання віршів; інсценізацію казок та ін.                                                       

        Читацькі інтереси формую  як під час позакласного читання за рахунок самостійної позакласної діяльності учнів, так і бібліотечних уроків. Працюючи над цим питанням, систематично вивчаю запити дітей, проводжу  аналізи читання, популяризую  нову та призабуту літературу. Доцільним при цьому є індивідуальний підхід, що забезпечується  шляхом використання таких форм роботи: проведення анкетування, індивідуальні бесіди, аналіз читання, відвідування шкільної бібліотеки, залучення учнів до читацького активу, індивідуальне консультування щодо створення власної  бібліотеки.                                             

 У своїй роботі як учителя  так і класного керівника читацькі смаки вивчаю  не ізольовано від духовного світу дитини, а враховуючи  її розумову, трудову, моральну діяльність. Цикл годин спілкування присвятили  мудрій і щирій душею людині, яка любила дітей, свій народ, землю, рідну  мову . Відбувалося обговорення  оповідань і притч Василя Олександровича. Звертаючись до золотих розсипів його мудрих порад, під час уроків намагаюся пробудити громадянські почуття, виховати любов до Батьківщини, до свого народу, виробити моральну, естетичну і трудову позицію дитини. Переконана, що дієве використання дидактичних ідей В. Сухомлинського якнайкраще сприятимуть вихованню всебічно розвиненої особистості та формуванню читацьких компетенцій, а на їх основі читацької компетентності школярів.

  Початкова освіта за кордоном

Початкова освіта у Франції

Початкова школа навчає дітей до 14 років і є останнім етапом обов'язкової освіти. Після закінчення циклу навчання в початковій школі учні здають іспити на одержання сертифіката про початкову освіту (certificat  d'еtudеs primaire, CEP). Початкова освіта продовжується п'ять років, з 6 до 11 років (якщо в дитини немає проблем з навчанням) і поділяється на:

                     Підготовчий курс (CP)

                     Початковий курс 1-й рік (CE1)

                     Початковий курс 2-й рік (CE2)

                     Середній курс 1-й рік (CM1)

                     Середній курс 2-й рік (CM2)

Навчальний рік, який триває з 1 вересня до 31 травня, складається з трьох частин (триместрів). Система оцінювання і контролю не передбачає ведення учнем щоденників, у школі існує десятибальна система оцінювання знань учнів. По закінченню триместру учневі видається табель з оцінками. Домашні завдання в іспанських школах учням задаються в порівняно невеликому обсязі.
Шкільна освіта в Іспанії отримується на трьох рінях. Першим рівнем шкільної освіти є базова школа, в якій навчаються у віці від 6 до 11 років. У всіх п’яти класах базової школи один вчитель викладає всі предмети. В базовій школі у віці 8 років починають вивчати одну іноземну мову. Основна увага на цьому рівні надається загальному розвитку дитини та підготовці до навчання на вищих рівнях шкільної освіти. 

Перехід з дитячого саду в початкову школу іноді важко проходить для дітей, яким необхідно звикати до дисципліни. Навчання триває 27 годин на тиждень (9-12 годин, і з 14 до 17 годин), чотири дні в тиждень і в суботу ранком. У середу і неділю діти відпочивають. Узагалі ж у початковій школі заборонені завдання на будинок, але це практикується повсюдно. Школи навчають змішані класи - дівчинок і хлопчиків разом, незважаючи на те, що ви усе ще можете бачити на старих будинках напису "Школа для хлопчиків" чи "Школа для дівчинок". Усі предмети в класі веде один викладач.

Початкова освіта у Великій Британії

Обов'язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок. Початкова школа найчастіше 6-класна - має два цикли: 2 і 4 роки. Державні школи Великої Британії в цілому забезпечують добру загальну освіту. Політика уряду спрямована на повсюдне підвищення освітніх стандартів [17; c.24]. Поряд із державними існують приватні школи та інші заклади освіти, як звичайні, так і інтернатні. Дуже часто батьки віддають перевагу навчанню своїх дітей у приватних закладах. Сьогоднішні приватні школи беруть свій початок від публічних шкіл. За законом всі незалежні школи, що мають більше п'яти учнів у віці до 16 років, проходять реєстрацію в Департаменті освіти й працевлаштування DfEE (Department  for  Education  and  Employment), що робить для них обов'язковими всі державні нормативи. Незалежні школи мають право формувати свої навчальні плани, виходячи з особистих запитів учнів.

Початкова освіта у США

У віці трьох років діти вирушають в дитячі садочки з метою підготовки до шкільного навчання. Більшість американців користуються послугами дошкільних відділень в муніципальних школах, проте є і ті, хто більше довіряє приватній дошкільній освіті. Останні складають близько 40 відсотків від загальної кількості батьків.

Універсальний навчальний план включає такі предмети, як читання і література, письмовий англійський, усна мова, орфографія, малювання, арифметика, історія, географія, природознавство, фізкультура, праця, уроки гігієни. Класи початкової школи комплектуються на основі тестування, покликаного розділити дітей за інтелектуальними здібностями. Тест є серією завдань, які необхідно виконати за обмежений час. Спеціально підготуватися до такого тесту неможливо. Його результати відбивають не стільки підготовку і рівень розвитку дитини, скільки виявляють вроджені здібності. Початкова освіта у США диференційована.

Початкова освіта у Китаї

Термін початкової освіти в Китаї становить 6 років. Головне місце серед початкових навчальних закладів займають загальноосвітні шестирічні початкові школи з повним навчальним днем. У програму навчання в Китаї включені ідейне і моральне виховання, рідна мова, політика, історія, географія, фізика, хімія, біологія, фізкультура, музика, мистецтво, фізіологія і гігієна, трудові навички тощо.

Перші 9 років навчання в Китаї відносяться до обов'язкового етапу освіти. Всі діти з шестирічного віку повинні ходити в школу. У районах, де в основному здійснюється загальна середня освіта першого ступеня, діти, які закінчили початкову школу, можуть без прийомних іспитів вступити до середньої школи за місцем проживання. Щоб вступити до середньої школи вищого ступеня, випускники середньої школи вищого ступеня повинні скласти вступні іспити.

Початкова освіта в Іспанії

Система шкільної освіти в Іспанії підпорядкована міністерству освіти країни. На місцевому рівні шкільні питання курируються місцевими управліннями освіти. Так, зарахування учня до державної школи відбувається через місцеве управління освіти.

Початкова освіта в Японії

Початкова освіта представлена початковою школою (小学校) та особливими школами для інвалідів (特別支援学校). До закладів початкової освіти вступають діти віком від 6 років. Початкова освіта є обов'язковою. Навчання в початковій школі триває 6 років. В ній викладають загальноосвітні предмети: державна мова (каліграфія включно), арифметика, музика, мистецтво, фізкультура (1 — 6 роки навчання), основи життєдіяльності (1 — 2 роки навчання), гуманітарні науки, природничі науки (3 — 6 роки навчання), праця (5 — 6 роки навчання). В деяких приватних школах додатково викладають релігієзнавство, світську етику, валеологію тощо. Загальнодержавних підручників не існує. Відповідні підручники, доступні в широкому асортименті, обирають освітні комітети муніципальних районів або керівництво школи. Носіння форми і прибирання школи учнями є обов'язковим. Станом на 2008 рік в країні нараховувалося 22 476 початкових шкіл. З них 73 були державними,22 197 — публічними і 206 — приватними. В них навчалося 7 121 781 дітей віком від 6 до 12 років. В державних і публічних школах навчання хлопчиків і дівчаток проходить разом. В деяких приватних школах — окремо. В більшості шкіл учні мають обід, оплачуваний батьками. На відміну від українських шкіл, початкові школи в Японії називаються за назвами місцевостей, в яких розташовані, а не номерами. Школи будуються з залізобетону на підвищеній місцевості через небезпеку землетрусів і цунамі. Більшість будинків мають стандартну архітектуру.

НАВІЩО ЛЮДЯМ УЧИТИСЯ МИСЛИТИ КРИТИЧНО?

Казка

Ідея казки JI. JI. Сіладі

В одному царстві жили собі люди. Жили добре, багато та дружньо. Поважали старших, пестили та навчали молодших, любили співати, сміятись, вирощувати та дарувати один одному квіти. І всі вони були щасливі. Одного разу люди домовилися пофарбувати всі будинки у царстві в білий колір, щоб їх будівлі були такими ж безхмарними, як і їхнє життя. Домовилися та й зробили. Так і жили: любо та втішно.

Але йшов час, у царстві з'явився Злий Чаклун і здивувався, що все так прекрасно у житті звичайних людей. Найбільше дратували його білі будинки, сміх дітей та квіти. І вирішив він змінити життя людей, завести у царстві свій порядок. Але як протистояти такій ве­ликій кількості щасливих та дружніх людей? Думав-думав та й при­думав. На те він і Злий Чаклун. Зачарував царя цього царства, а сам сів на його трон. Наступного дня мешканцям оголосили, що тепер у них почнеться нове, ще краще життя. А щоб відзначити початок нового життя, цар хоче поновити фарбу на будинках. Люди зраділи тому, що цар дбає про їхній добробут. І будинки були перефарбовані. Але Чаклун додав до білої фарби одну краплю чорної і колір будин­ків ледь—ледь змінився — будинки стали сірими. Через місяць люди звикли до нового забарвлення, та все ще вважали, що їх будинки білі, а життя щасливе.

Але через деякий час усе повторилось. Тільки тепер Чаклун додав до білої фарби дві краплі чорної. А потім три краплі, чотири, п'ять... І з часом будинки жителів царства стали чорними, а життя нещасли­вим: зів'яли квіти, затих сміх, не лунали більше пісні. Та люди цього так і не помітили. Зло перемогло. Злий Чаклун перетворив біле на чорне, щастя на горе.

«Антиказка з нещасливим кінцем», — скажете ви. Ні, насправді це урок суспільству та вчителю, бо щасливе суспільство не виникає само по собі.

А завдання, що стоїть перед учителем кожного предмета, — навчити дітей мислити критично, подбати про те, щоб вони вміли відрізняти сіре від білого, навіть якщо додано лише одну краплю чорної фарби. Тоді, коли такі діти стануть дорослими, вони не дозволять, щоб їхні будинки стали чорними, а життя нещасливим.

             

         СТРУКТУРА УРОКУ ЗА ТЕХНОЛОГІЄЮ ЧПКМ

Перший етап — АКТУАЛІЗАЦІЯ.

На цьому етапі учитель:

•    актуалізує те, що відомо учням з теми, яка буде вивчатися (допомагає їм встановити рівень власних знань з теми, проаналізувати ці знання з метою ви­явлення повноти інформації з теми, неточностей, по­верхового розуміння чогось, помилок тощо);

•   викликає інтерес до вивчення теми;

•     стимулює пізнавальну активність щодо дослі­дження цієї теми на уроці,

•     вчить учнів структурувати та спрямовувати по­дальшу роботу над темою уроку.

На цьому етапі учень:

•   звертається до власних знань, умінь і досвіду;

•   формулює для себе запитання, на які згодом ба­жає отримати відповідь;

•   ставить власні цілі, незалежні від цілей класу.

Плануючи цей етап уроку, досвідчений учитель ставить перед собою такі питання: яким чином ор­ганізувати процес оцінювання учнями власних знань з теми, яку вивчатимуть на уроці? Яким способом залучити учнів до формулювання цілей навчання та очікуваних результатів? Як стимулювати пізнавальну активність молодших школярів щодо вивчення пев­ного навчального матеріалу?

І. Розминка, обґрунтування навчання, актуалізація -          створення сприятливого психологічного клімату на уроці;        -          постановка мети та розвиток внутрішньої мотивації до вивчення конкретної теми; -          пробудження зацікавленості та бажання пригадати те, що вони знають; -          відтворення знань, вмінь, встановлення рівня досягнень з теми, потрібних для наступних етапів уроку.                                                Актуальність етапу       Теплий психологічний клімат сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу.            Навчальний матеріал засвоюється краще, якщо учні розуміють його конкретну практичну значимість для кожного з них.       Знання пов’язані з досвідом учня, краще та швидше запам’ятовуються.       Створюються умови для «відкриття».

Другий етап - УСВІДОМЛЕННЯ ЗМІСТУ.

На цьому етапі учитель:

•   ознайомлює учнів з новою інформацією;

•    сприяє її усвідомленню учнями (діти перечиту­ють текст, ставлять запитання, роблять нотатки, об­говорюють тощо);

•   підтримує зацікавленість учнів у пізнанні нового.

На цьому етапі учень досягає цілей (повністю чи частково), заявлених на стадії актуалізації, ознайом­люючись із новою інформацією.

У цей час відбувається співвіднесення нової, що­йно одержаної інформації з тим, що вже було відомо. Учні на основі нової та «старої» інформації виробля­ють нове розуміння теми, відбувається процес фор­мування знань.

Учителю на цьому етапі уроку важливо не допусти­ти втрати учнями інтересу до вивчення теми, викли­каного на першому етапі, підтримати та зберегти їхню пізнавальну активність.

     Плануючи цей етап досвідчений учитель ставить перед собою питання: яким чином організу­вати процес одержання учнями нової інформації та підтримати при цьому їхню пізнавальну активність? Яку позицію має займати вчитель у цьому процесі (інформатора, керівника, порадника, помічника, фасилітатора, лектора тощо)?

ІІ. Усвідомлення змісту -          Учень знайомиться з новою інформацією. -          На цьому етапі вчитель має найменший вплив на учня. -          Учень аналізує інформацію, визначає своє особисте її розуміння.                                             Актуальність етапу               Розвиток уміння: -          працювати з інформацією;   -          працювати самостійно; -          виділяти головне, суттєве; -          формування компетентності учнів з предмета.

Третій етап - РЕФЛЕКСІЯ.

На третьому етапі учитель:

•    «повертає» учнів до початку уроку, до їхніх думок з приводу теми, яка вивчалася; спонукає співвіднести нову інформацію зі «старою», використовуючи знання, набуті на етапі усвідомлення змісту;

•    спонукає учнів (керуючи їхньою діяльністю) до встановлення причинно-наслідкових зв'язків між бло­ками інформації, творчої її переробки, аналізу, інтер­претації, класифікації, систематизації та до цілісного розуміння й узагальнення отриманої інформації;

•     спонукає учнів переказати «нову» інформацію, висловити «нові» ідеї власними словами (таким чином відбувається «присвоєння» нової інформації учнями, перетворення її на власні знання);

•      організовує колективне обговорення, дискусії для обміну думками, вироблення власного ставлення до ідей, аргументації власної точки зору та повторної проблематизації (нові цільові установки щодо подаль­шої самостійної роботи);

•     сприяє самооцінюванню та самовизначенню школярів з певної теми;

•     аналізує з учнями процес розумової діяльнос­ті на уроці.

    На цьому етапі учень аналізує виконання поставлених завдань і досягнення цілей, заявлених на початку уроку.

     Плануючи завершальний етап уроку, досвідчений учитель ставить перед собою питання: як допомогти учням «привласнити» нову інформацію? Як учні змо­жуть використати знання та вміння, набуті на уроці, у реальному житті? Як спрямувати їх на пошук від­повідей на ті запитання, що залишилися відкритими?

ІІІ. Рефлексія -          Учень стає власником інформації, ідеї, знань. -          Можливість використання знань. -          Обмін знаннями з іншими учнями. -          Оцінка та самооцінка діяльності.                           Актуальність етапу -          Усвідомлення того, що було зроблено на уроці. -          Демонстрація знань та того, як можна застосувати знання. -          Можливість диференціації домашнього завдання. -          Визначення необхідності корекції.

Пропонуємо опис стратегій розвитку критичного мислення.

Етап уроку – АКТУАЛІЗАЦІЯ

Стратегія «Мозковий штурм» (навчальний).

Термін походить від англійського brainstorming, що дослівно означає «мозковий штурм». Цей метод виник у 30-ті роки XX століття як метод психологічної акти­візації колективної творчої діяльності. В його основі лежить думка, що процес генерації ідей необхідно від­ділити від процесу їх оцінювання. Основне завдання при використанні методу — збирання якомога більшої кількості ідей в результаті звільнення учасників обго­ворення від інерції мислення і стереотипів.

У проекті ЧПКМ цей метод використовується для відтворення попередньо вивченого з певної теми. Учням пропонують згадати все, що вони знають або думають з певної теми.

Обов'язковою умовою є запис усіх ідей, навіть про­тилежних, відсутність їх оцінювання у процесі обгово­рення, класифікація ідей по завершенні обговорення

«Мозковий штурм» можна проводити фронтально з усім класом, коли вчитель записує ідеї на дошці (пе­ревага цього способу — заощадження часу на уроці), індивідуально, у парах і групах.

Стратегія «Гронування» («Асоціативний кущ»).

На відміну від навчального «Мозкового штурму», де висловлені думки стосуються інформації з приводу пев­ної теми («пригадайте, що ви знаєте»), метод «Гронуван­ня» спонукає учнів розмірковувати вільно та відкрито про певний предмет, образ, тему, висловлюючи також свої почуття, емоції, ставлення. Отже, цей метод стиму­лює нелінійну форму мислення — асоціативне мислен­ня. Асоціація (з лат. associo — «з'єдную», «зв'язую») — поняття, що виникає при згадуванні іншого.

Як працювати за стратегією «Гронування»?

1.   Написати тему — центральне слово (словосполу­чення чи фразу) посередині аркуша, на слайді, на дошці.

2.  Запропонувати учням записати слова та фрази, які спадають їм на думку, коли вони чують це сло­во. Записати стільки думок, скільки дозволить час, або запропонувати дітям висловлювати їх доти, доки вони не будуть вичерпані. На цьому етапі не слід роз­мірковувати над тим, чому саме на думку спало те чи інше слово. Якщо слово прийшло у мозок, значить, суб'єктивно воно якось пов'язане з темою.

3.   Коли всі думки будуть записані, запропонуйте учням встановити зв'язки між поняттями.

Потім можна перейти до обговорення цієї теми, написання есе тощо.

Стратегія «Передбачення».

Мета: стимулювати пізнавальну активність учнів через порівняння власних ідей і тексту (фільму, пре­зентації тощо), сприяти «зануренню в тему».

Передбачення може бути:

•   за назвою тексту;

•   за ключовими виразами до тексту;

•   за картиною, малюнком;

•   за частиною тексту;

•   за частиною переглянутого фільму.

   Учителю варто пам'ятати, що прогнозування по­дальшого розгортання подій у кожного учня може бути індивідуальним. Завдання методу «Передбачення» — не вгадати, що буде у тексті, а поміркувати про це на осно­ві одержаної інформації (наприклад заголовка тексту).

Стратегія «Попереднє керівництво».

   Учитель пропонує учням кілька суджень з теми уро­ку. Учні оцінюють істинність цих суджень. У проце­сі уроку, дізнаючись щось нове, вони звіряють власні припущення з отриманою інформацією.

Етап уроку - УСВІДОМЛЕННЯ ЗМІСТУ.

Стратегія «Читання з позначками» (система «До­помога»).

    У процесі читання учні оцінюють інформацію з точки зору новизни та відображають своє ставлення за допомогою відповідних позначок:

V — я знав це (відома інформація);

_  -   це суперечить тому, що я знаю;

+  — я не знав цього (нова інформація);

? — у мене з'явилося запитання стосовно цієї ін­формації («я хочу про це запитати»).

     Для учнів 1 – 2 класів можна використати одну або дві позначки (принаймні на початку роботи за да­ною стратегією).

Стратегія «Читання з передбаченням» (кероване читання).

   Ця стратегія дає можливість стимулювати читаць­ку активність учнів під час ознайомлення з літератур­ним твором. Текст поділяється вчителем на частини (при розподілі зверніть увагу на те, що закінчуватися кожна частина повинна якимось несподіваним пово­ротом сюжету, як детективні серіали, — це викликає бажання дізнатися, що ж буде далі).

       Краще попередити учнів, щоб вони не читали весь текст наперед, або роздрукувати його на окремих ар­кушах. Після читання кожної частини тексту учням ставляться запитання щодо змісту прочитаного та про­понується зробити прогноз (передбачення) стосовно того, що буде далі. Після читання наступної частини це передбачення аналізується.

Стратегія «Джигсоу — 1» («Мозаїка»).

Ця стратегія націлена на організацію групової ро­боти.

1. Текст поділяється учителем на логічно заверше­ні частини.

2.   Учні класу об'єднуються у постійні «домашні» групи (кількість учнів у групі залежить від кількос­ті частин у тексті). Кожен учень має певний номер, який відповідає номеру частини тексту.

3.   Учитель роздає учням частини тексту. Таким чином, у «домашній» групі кожен учень одержує одну з частин цілого тексту.

3.  Учні об'єднуються в експертні групи за номе­рами частин тексту: ті діти, які опрацьовують першу частину тексту, утворюють першу експертну групу і т. д.

4.  Учні вивчають свою частину в експертних гру­пах, готуються донести її зміст до своїх товаришів у «домашній» групі. Скерувати роботу експертних груп можуть експертні картки, виготовлені вчителем заздалегідь.

5.   Учні повертаються у «домашні» групи та пе­реповідають свої частини тексту тим дітям, які ви­вчали інші частини. Після розповіді всіх членів «до­машньої» групи учні мають цілісне уявлення про текст.

6.  Перевірка вчителем засвоєння знань усіма учня­ми (запитання ставляться всьому класу, або ж номери учнів змінюються і їм пропонується розповісти про те, чого саме їх навчили).

Стратегія «Джигсоу — 2».

•                      У цьому випадку текст не поділяється вчителем на частини

•                      Кожна експертна група одержує низку пи­тань і готує відповіді на них. Потім учні повертають­ся до своїх постійних груп та ознайомлюють товари­шів із відповідями на свої запитання. Таким чином, текст сприймається як ціле, а робота здійснюється за запитаннями.

Етап уроку - РЕФЛЕКСІЯ.

Стратегія «Сенкан» («Сінквейн»),

   Сенкан — це вірш, який складається з п'яти ряд­ків.

    Він синтезує інформацію і факти у стисле вислов­лювання, яке висвітлює тему.

1 – й рядок – 1 слово (іменник) – тема.

2 – й рядок 2 слова (прикметник) – опис.

3 – й рядок – 3 слова (дієслова або який + 2 дієслова) – опис теми через дію.

4 – й рядок – фраза із 4 слів висловлення ставлення до теми, почуттів з приводу обговорюваного.

5 – й рядок 1 слово – перефразування сутності (синонім або асоціація до теми, узагальнення, підсумок).

Стратегія «Дискусій:

•   академічна дискусія;

•   конструктивна дискусія;

•   дискусії з використанням графічних організато­рів («Шкали оцінювання ставлень», «Т-схема», «Дис­кусійна сітка Алвермана» тощо).

Стратегія «Таблиця «Допомога»

Після  читання тексту з позначками учні складають таблицю, узагальнюючи прочитану

інформацію:

V          Я знаю це	- Це суперечить тому, що я знаю	+      Я не знав цього	? У мене з’явилося запитання

Стратегія «Кубування».

Кубування — метод навчання, який полегшує роз­гляд різних аспектів теми. Застосовується на етапах актуалізації чи усвідомлення змісту. Цей підхід перед­бачає використання кубика (його можна виготовити самостійно із цупкого картону або обклеїти папером готову коробку), на гранях якого написано вказівки:

•   «Опишіть»;

•   «Порівняйте»;

•   «Назвіть асоціації»;

•   «Проаналізуйте»;

•   «Знайдіть застосування»;

•   «Запропонуйте аргументи «за» або «проти».

•           Застосовуючи цю стратегію, слід пам'ятати, що чер­говість граней передбачає перехід від менш складних завдань (з точки зору розумової діяльності) до більш складних. Використовуючи цю стратегію у початкових класах, бажано пояснювати учням, що від них вимага­ється, у доступних для них формулюваннях.

1.  «Опишіть».

Учні описують зовнішній вигляд об'єкта загалом.

— Як це виглядає? Опиши колір, розмір, форму тощо.

2.  «Порівняйте».

Учні додають нові характеристики об'єкта, про які згадали у процесі порівняння його з іншими об'єктами.

—  На що це схоже? Від чого це відрізняється?

3.  «Назвіть асоціації».

Діти дописують нові ознаки, які «висвітилися» у процесі нелінійного асоціативного мислення.

—  Що спадає вам на думку, коли ви думаєте про

це?

4.   «Проаналізуйте».

Учні описують складові елементів об'єкта крізь призму загального сприймання та розуміння, харак­теризують структуру, будову, частини, окремі деталі того, що описується.

—  Скажіть, яким чином це зроблено? З яких час­тин складається? Вам не обов'язково це знати, ви мо­жете це вигадати.

5.  «Знайдіть застосування».

Діти описують, як це знадобиться у житті, кому, коли, в якому обсязі.

— Яким чином це може бути застосовано? Як це використовується? Для кого це важливо?

6.  «Запропонуйте аргументи «за» або «проти».

Учні висловлюють власні судження щодо-теми: це

добре чи погано, правильно чи неправильно згідно з їх власними, особистими та колективними стандар­тами.

— Як ви ставитеся до цього? Поясніть, чому.

Графічні організатори.

     Графічні зображення інформації (у схемах, табли­цях, діаграмах тощо) — важливий метод її унаочнення з метою систематизації та узагальнення, цілісного ро­зуміння, заповнення «білих плям» (встановлення не­відомої інформації) для подальшої роботи над темою.

—       • Графічний організатор «Аналіз ознак поняття».

—       Ця стратегія корисна, коли учні вивчають тему, з якої вони вже щось знають. Учні порівнюють поняття за запропонованими характеристиками та записують висновки у таблицю.

Твари­на	Де живе?		Як руха­ється?				Чим живить-ся?		До якого класу на­лежить?
	На суходолі	Уводі	Плаває	Літає	2 S	Ходить	М'ясом	Рослинами	Звірі	Птахи Риби
Корова
Дель­фін
Качко­дзьоб

На етапі актуалізації учні обговорюють двох відомих тварин і заповнюють таблицю за допомогою позначок («+» — для підтвердження, «-» — для заперечення ознаки) для кожної тварини стосовно певної харак­теристики. Потім, перед читанням тексту чи розпо­віддю вчителя, діти також пропонують свої позначки щодо ознак нової тварини («+» — для підтвердження, «-» — для заперечення ознаки, «?» — якщо не знають відповіді або для того, щоб зазначити, що вони не впевнені стосовно певної риси). Учитель пропонує ді­тям передбачити ознаки (характеристики) того об'єкта, з яким вони не знайомі.

Потім учні читають текст, шукають інформацію про нову тварину в інших джерелах або слухають розповідь учителя (етап усвідомлення змісту).

Після одержання нової інформації про цей об'єкт (у нашому випадку про качкодзьоба) вчитель організо­вує обговорення та колективне чи індивідуальне запов­нення таблиці. Учні перевіряють, чи правильні були їхні передбачення та чи є відповідними ті позначки, які вони поставили на етапі актуалізації (етап рефлексії).

Цю стратегію можна використовувати на уроках ознайомлення з навколишнім світом, української мови, математики.

 Графічний організатор «Т-схема» (таблиця «Так — Ні»).

Це багатоцільовий графічний організатор для запи­су бінарних (так/ні, за/проти або порівняння/контраст) відповідей у процесі дискусії.

Таблицю креслять у вигляді великої букви Т. Ліворуч записуються аргументи, які підтримують висловлене твердження (відповідають «Так» на бінарне запитання), праворуч — докази, що заперечують певне судження (твердження) (відповідають на запитання «Ні»)

ТАК                                                                                    НІ

Запитання повинні бути бінарними, тобто такими, на які можна відповісти і «так», і «ні». Наприклад:

—  Чи погоджуєтеся ви з тим, що весна краща, ніж зима?

—  Чи потрібно слухати класичну музику?

—   Чи згодні ви з висловлюванням «Книга вчить, як на світі жить»?

Стратегія взаємних запитань.

Цю стратегію використовують на етапі усвідомлен­ня змісту. Учні читають текст у парах, зупиняючись після того, як прочитали абзац. Після ознайомлення з абзацом тексту по черзі ставлять одне одному за­питання на розуміння прочитаного. Це можуть бути запитання стосовно головної думки тексту, відтворення основних ідей, важливої інформації, що міститься у прочитаному абзаці. Важливо, щоб учні ставили не лише буквальні запитання (Що? Де? Коли?), а й за­питання, які стосуються ідей, що не лежать на поверхні (Чому? Що буде далі? Що дає підстави так думати? Як це впливає на наше життя? тощо).

Для ефективної роботи по розвитку критичного мислення у молодших школярів необхідна підтримка батьків. Тому перші батьківські збори бажано провести у вигляді тренінгу, під час якого познайомити батьків з інтерактивними формами роботи, які будуть застосовуватись в учнівському колективі. З метою демонстрації ефективності роботи даної системи необхідно показати учительське та учнівське портфоліо, ознайомити з кращими зразками учнівських творчих робіт попереднього класу, організувати роботу по створенню дитячих портфоліо. Бажано завершити батьківські збори анкетуванням батьків.

Особливу увагу треба приділяти створенню навчального середовища у класній кімнаті: наявності поличок "Довідкове бюро", дитячої класної бібліотеки, постійно діючої виставки дитячих творчих робіт, куточків для батьків, "Скриньки чомучок".

Роботу в класі рекомендується починати зі створення правил роботи в парі (групі).

Правила роботи в парі (групі):

1.      Дотримуйся теми.

2.       Поважай думку інших.

3.       Не викрикуй, говори пошепки.

4.       Не говори одночасно з іншими.

5.       Уникай прямих вказівок та повчальних слів.

6.       Слухай, а не заспокоюй інших.

Методика розвитку критичного мислення передбачає розвиток комунікативних умінь, і тому, в першу чергу, необхідно вчити ставити короткі та довгі питання, вчити давати правильну і аргументовану відповідь. Пропонуємо їх.

Короткі питання:

Хто...?

Що...?

Коли...?

Буде...?

Чи міг...?

Як звали...?

Чи було...?

Правильно ....?

Чи згодні ви...?

Довгі питання:

Дайте пояснення чому...?

В чому різниця...?

Чому ви думаєте...?

Що, якщо...?

Чому ви вважаєте...?

Уявіть, що буде, коли ....?

Слід зауважити, що при доборі стратегій розвитку критичного мислення, необхідно враховувати вікові особливості дітей. З цією метою, у першому класі рекомендуємо впроваджувати такі стратегії, як: "мозковий штурм", "читання з передбаченням", "кубування", "порушено послідовність", "кероване читання", "методика взаємних питань", "діаграма Вена", "мікрофон", "галерея" (у вигляді малюнків, схем), "запитання до автора", різні види розминок.

У 2-3-х класах рекомендуємо від роботи у парі переходити до застосування групових видів роботи. З цією метою доцільно впроваджувати такі стратегії, як: "поміч" ("читання з позначками"), "дискусія", "запис ідей", що виникли під впливом картини або відомої теми, "дискусійна сітка", "система позначок", "взаємо навчання", "гронування", "сенкан", "вільне письмо".

В 4-му класі рекомендуємо запроваджувати більш складні види роботи, які вимагають пошукової та дослідницької діяльності, наприклад "Написання звіту за декількома джерелами" та ін.

Орієнтовні види робіт щодо стратегій впровадження розвитку критичного мислення на уроках у початкових класах.

Етапи  уроку	1 клас	2 клас	3 клас	4 клас
І.	"Мозкова атака" "Гронування" "Кубування" "Питання- відповідь" "Передбачення"	"Читання в парах, групах", «Мозковий штурм»	"Інтерв'ю", «Робота в групах», «Карусель», «Дискусія», «Вільне письмо»	"Інтерв'ю", «Попереднє керівництво», «Діаграма Вена»
ІІ.	"Передбачення за ключовими виразами" (заголовком, малюнком)	"Система позначок" "Реакція читача", Створення проблемної ситуації, «Кубування», «Порушена послідовність»	"Джигсоу", "Порушена послідовність", «Створення проблемної ситуації»	"Написання звіту за різними джерелами", «Створення проблемної ситуації», «Реакція читача», «Щоденник подвійних нотаток»
ІІІ.	"Кубування","Гронування" "Питання - відповідь", "Речення з відкритим кінцем", "Діаграма Вена"	"Сенкан", "Дискусійна сітка", «Створення проблемної ситуації», «Тестування», «Самостійна робота», «Дискусія», «Запитання до автора».	"Огляд галереї", "Понятійна таблиця", "Коло ідей", «Тестування», «Самостійна робота», «Сенкан»	Вільне письмо", «Тестування», «Самостійна робота», «Кутки»

                                                             Оцінювання

Якщо хочете поліпшити школу, навчіть учителів оцінювати учнів. Якщо хочете використати повний потенціал учнів, навчіть їх оцінювати себе.

Р. Стіггенз

Важливим елементом кожного уроку, безперечно, є оцінювання. Оцін­ка на уроці може виконувати різні функції: діагностичну, організаційну, стимулюючу, рефлекторну. Самооцінка учнями своєї роботи є важливим різновидом оцінювання. Регулярно застосовуючи цей метод, учитель може дізнатися багато нового та цікавого про дітей, про себе, свої уроки, свій предмет, про методи, які використовують на уроці, про настрій та ставлення своїх учнів до того, що відбувається на уроках.

Організувати проведення самооцінки учнями своєї роботи можна по-різному. Наприклад, можна запропонувати певні питання, відповіді на які проілюструють ставленні учнів до тієї чи іншої виконаної роботи. Можна також попросити учнів поставити собі оцінку за певною шкалою та обгрунтувати її виставлення. Іноді можна порадити учням заповни­ти спеціальні форми (або таблиці) для спостереження й оцінювання. Самооцінка підходить і тоді, коли потрібно оцінити роботу всієї групи в цілому. Тоді перед оголошенням самооцінки всьому колективу її спо­чатку слід обговорити в цій групі та узгодити з членами групи.

Однією з позитивних сторін застосування цього методу є те, що всі учні можуть отримати оцінку, а також те, що діти починають розуміти труднощі оцінювання і вчаться дивитися іншими очима на свою роботу. Крім того самооцінку, проведену на уроці, дуже зручно використовувати для подальшої диференціації домашнього завдання.

1.                  Самооцінювання

Варіант 1

Варіант 2

+

-

2.                 Взаємооцінювання

Проводиться після виконання роботи іншим учнем за ключем поданим вчителем.

3.                 Оцінювання вчителем:

а) вербальне:

Високий рівень: Відповідь прекрасно! Класно!

Достатній: Добре! Видно, що старався!

Середній: Можеш і краще! Треба трішки допрацювати!

б) оцінювання із заохоченням:

-      за допомогою предметних зображень, кожне з яких відповідає певному рівню.

Наприклад: кольорові кружечки (зелений - високий рівень, жовтий

-    достатній, червоний - середній).

При оцінюванні слід  орієнтуватися такими критеріями:

1.     Правильність.

2.      Точність.

3.      Самостійність виконання роботи.

4.      Використання різних джерел.

5.      Допомога товаришам.

Кожен із критеріїв оцінюється в 2 бали.

2-4 класи

1.  Самооцінювання:

а)  За допомогою тестів (додаток 2).

б) За допомогою індивідуальних графіків (діаграм).

2.  Взаємооцінювання:

а)  За тестами з ключем .

б) За графіками (діаграмами) (додаток 3).

4. Оцінювання роботи в групі (додаток 4).

Я вчуся співпрацювати з моїми товаришами

О   Я намагаюся поводитися так, щоб інші себе добре почували

О   Я говорив товаришам приємні компліменти.

О   Я не сварився, навіть коли не погоджувався з думкою інших, а чемно все вислуховував.

О    Я не висловлював різких критичних зауважень щодо думок інших.

О    Коли я не погоджувався з думкою інших, я чемно говорив про це.

О   Я завжди намагаюся говорити не дуже голосно.

О  Я стежив, щоб всі висловилися, і не перебивав того, хто говорив.

О   Я ділився своїми матеріалами з товаришами.

О   Я був добрим партнером у групі.

Дай відповіді на запитання:

1.                Що ти казав, коли не погоджувався з іншими?

2.                Що б ти змінив наступного разу, коли ви будете працювати групами?

Оціни свій настрій після групової роботи:

Поганий 

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

                                                                                                  Гарний

Додаток 2

Тест 1

Варіант 1

Я вмію самостійно виконувати завдання вчителя:

а) так

б) ні

в) не завжди

г)    не задумувався над цим

Варіант 2

Я активно працюю на уроках:

а) завжди

б) інколи

в) лише тоді, коли добре знаю навчальний матеріал

г)    коли хочу отримати позитивну оцінку

Варіант З

Готуючи домашнє завдання, я:

а) стараюся

б) ні

в) не завжди

г) не задумувався над цим

Тест 2

Варіант 1

Чи звертаєш ти увагу на те, як працюють на уроці твої однокласники?

а) так

б) ні

в) не завжди

г)    не задумувався над цим

Варіант 2

Чи допомагаєш ти своїм товаришам (однокласникам) навчатися краще?:

а) так, завжди

б) ні, ніколи

в) інколи

г) тільки тоді, коли мене про це просять

д) за дорученням учителя

Тест З

Вибери істинне для тебе твердження:

а) Я легко можу висловлювати власну думку.

б) Мені завжди бракує слів, коли я хочу висловити свою думку.

в)  Я комплексую, а тому мені важко висловити власні думки в присутності інших. '

г)  Я впевнено висловлюю власну думку іншим за умови, що спираюся на вагомі аргументи.

Тест 4

Що важливіше для тебе:

а) Сам процес пізнання.

б) Позитивна оцінка вчителя.

в) Можливість самореалізуватися.

       г)  Набуття практичних умінь.

Додаток 3

Бали	7 б.	8 б.	9 б.	10 б.
0 – 2 б.
0 – 4 б.
0 – 3 б.
0 – 2 б.
Число	30.11	01.12	20.01	22.02	14.03

Зелений – знаю;   жовтий – помиляюся;   червоний – не знаю.

Самооцінка                                                                '

Приклад № І. Використання методу «Самооцінка» на уроках матема­тики. Завдання, що виконуються на уроці, поділено на чотири основні частини, кожна з яких оцінюється від 1 до 3 балів з допомогою ключових слів на плакаті.

                                                          Самооцінка

1                                                              2                                                             3 — Багато — Припускаюся — Виконую всі помилок. незначних завдання. — Потребую помилок. — Надаю допомоги. — Необхідна допомогу підтримка.      іншим.

Бали виставляють на спеціальних картках (або на полях у зошитах) і наприкінці уроку сумуються.

Картки для самооцінки (за кожний етап учень виставляє собі 1, 2 або 3 бали, у підсумку за урок може отримати від 1 до 12 балів).

                                           Картка самооцінки

Етап уроку	Бали
1.
2.
3.
4.
Сума балів

Створення ситуації успіху на уроках в початкових класах

 Дати дітям радість праці, радість успіху у       навчанні, збудити в їхніх серцях почуття  гордості, власної гідності  - це перша заповідь виховання. Успіх у навчанні  єдине джерело  внутрішніх сил дитини,  які породжують  енергію для  переборення труднощів, бажання вчитися. 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       В. О. Сухомлинський
Використання ситуації успіху має сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особистістю і, відповідно, забезпечити успіх у навчанні. 
Основою педагогічної технології "Створення ситуації успіху” є особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання і виховання. 
Завдання вчителя – допомогти особистості учня зрости в успіху, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності, віру у власні сили. 
Одним з найважливіших педагогічних завдань є формування впевненості в успіху у кожного учня ще до початку виконання певного завдання. 
Існують типи успіху. До них відносяться: 
Неочікувана радість– це почуття задоволення від того, що результати діяльності учня перевершили його очікування. З педагогічної точки зору – це результат продуманої, підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень досяг необхідної для себе реакції колективу. Вона може бути підготовленою вчителем або спонтанною. Спільною радістю вважають тільки ті реакції колективу, які дають можливість дитині відчути себе задоволеним, стимулюють її зусилля. Це, перш за все, має бути емоційний відгук оточуючих на успіх члена свого колективу. 
Радість пізнання– це радість пізнання нового, хоча вона по своїй суті альтруїстична. Пізнання опирається на самоосвіту й самопізнання. Така радість не може вирости на пустому місці, народитися без серйозних причин. ЇЇ головна умова – спілкування.Немає більш цінних мотивів для навчання, ніж інтелектуальні, в основі яких лежить проблема пізнавати світ, коли важливий не стільки результат, скільки процес пізнання. Радість навчального процесу та радість пізнання тісно пов’язані.Створення пізнавального інтересу є предметом турботи вчителя, який формує радість пізнання. 
Створення ситуації успіху має певний алгоритм 
1. Зняття страху. Допомагає перебороти невпевненість у власних силах. 
(Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші шляхи вирішення проблем). 
2. Авансування успішного результату. Допомагає вчителю висловити тверду переконаність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях. 
( "У тебе обов’язково вийде”, "Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті”). 
3. Прихований інструктаж дитини про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. ("Можливо краще почати з ...”, "Виконуючи роботу, не забудьте про ...”). 
4. Внесення мотиву. Показує дитині заради чого і кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. ("Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”). 
5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься.("Тільки ти міг би...”, "Тільки тобі і можу доручити...”) 
6. Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. ("Ми дуже хочемо розпочати роботу...”,"Так хочеться швидше побачити...”). 
7. Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити не результат в цілому, а якоїсь її окремої деталі. ("Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, "Найбільше тобі вдалося...”). 
Уявлення про свої високі здібності - ось те, що забезпечує мотивацію навчання та реалізацію творчих здібностей учнів набагато більше, ніж істинний рівень цих здібностей. Він може бути високим, як і оцінки, але не мотивувати успіх у навчанні. Рівень інтелекту може бути невисоким, але, якщо при цьому індивідуальний рівень "Я можу” високий, учень буде вчитися із задоволенням. Його відчуття успіху буде не тільки формальним (за оцінками), але й емоційним. Такі учні працюють активно, творчо, тому що почувають себе успішними. 
Стратегія 1: Робіть помилки нормальним і потрібним явищем 
Страх зробити помилку дуже знижує індивідуальний рівень "Я можу”. Коли цей страх зникає, в учня відбувається прорив свідомості, і він починає відчувати набагато більші можливості. Ось прийоми (тактики) для досягнення цієї мети. 
Розповідай про помилки 
Показуй цінність помилки як спроби. Більше помилок роблять люди активні, а не пасивні, тому активність варто завжди схвалювати. Ось чому важливо винагороджувати помилки зауваженнями, зробленими з ентузіазмом і позитивним пафосом, мотивуючи таким чином продовження праці. Наприклад: "Помилка вже зроблена. То й що? Тепер подивимось чому можна на ній повчитися”, або "Ця помилка – не таке вже велике лихо. Якщо ви врешті-решт зовсім не будете робити помилок, я втрачу свою роботу!” 
Мінімізуйте наслідки від зроблених помилок 
Це не означає, що не треба взагалі конструктивно критикувати чи виправляти помилки. Потрібно , щоб виправлення помилок не перетворювалось у самоціль і не формувало б в учнів навчену безпорадність. 
Стратегія 2. Формуйте в учня віру в успіх 

Учні мають вірити, що успіх завжди можливий. Сформувати таку впевненість можна за допомогою прийомів, в основі яких є позитивний зворотній зв’язок та безмежна віра в учнів: 
наголошуйте на будь-яких поліпшеннях, 
повідомляйте про будь-які внески, 
розкривайте сильні сторони учнів, 
демонструйте віру в учнів. 
"Емоційне поглажування” – констатація будь-якого, навіть незначного факту успіху, навіювання учню віри в себе, відкритість вчителя для довіри і співчуття. 
"Авансування” – репетиція майбутньої дії, що створює психологічну настанову на успіх. Можна заздалегідь оголосити питання семінару, назвати прізвища учнів, яких передбачаєте спитати, дати пробну контрольну роботу і інше. 
"Даю шанс”. Шанс, про який йдеться, – це заздалегідь приготовлена педагогом ситуація, за якої учень одержує можливість зненацька для себе розкрити свої можливості. 
"Сповідь”. Рекомендується застосовувати в тих випадках, коли є надія, що відверте звертання вчителя до кращих почуттів учнів одержить розуміння, породить відповідний відгук. Як його застосовувати – справа досвіду і техніки. Тут треба все прорахувати, прогнозувати можливі рекції. 
"Загальна радість”. Це емоційний відгук оточення (колективу учнів класу) на успіх кожного учня. Важливо, щоб у досягненнях кожного учня навколишні бачили результати своєї праці, а сам він розумів, що його радість – це радість підтримки, стану "Свій серед своїх”. Зрештою, у тому, як реагує учнівський колектив на успіхи чи невдачі своїх членів, особливо помітно виявляється його моральна сутність. 
"Еврика”. Суть прийому полягає в тому, щоб створити умови, за яких учень, виконуючи певне завдання, зненацька для себе дійде висновку, що відкриває невідомі для себе раніше можливості. Завдання вчителя – помітити це глибоко особисте відкриття, усіляко підтримати учня, поставити нові завдання і надихнути на їх розв’язання. Допомога вчителя при створенні ситуації відкриття має бути як можна більш непомітною. 
"Лінія обрію”. Перший успіх учня відразу ж підхоплюється вчителем, пропонуються нові способи розбудити думку учня, вивести його на обрії самостійного мислення, причому лінію цього обрію він сам постійно відсуває. 
"Визначайте труднощі Ваших завдань”. Учні, які спрямовані на уникнення невдач, сприймають будь-яку нову задачу як важку. Визначайте, що вони мають рацію, і ніколи не називайте свої завдання легкими. Що може подумати про себе учень, котрий не може виконати ваше "легке” завдання? Краще сказати "Майте на увазі, це досить важке завдання, але Ви вже підготовлені до його успішного виконання”. Якщо таке завдання успішно виконується, самоповага учнів зростає, якщо ж не виконується, є можливість "сховати лице”: завдання було важке. 
Обмежуйте час на виконання завдання. Учні з низьким рівнем "Я можу” легше переносять ситуацію нерозв’язання задачі, якщо час на її вирішення несподівано обмежується. Коли Ви бачите, що учень втрачає надію, говоріть "стоп”, "кінець роботи”. Цим Ви врятуєте його від невдачі. Він не виконав завдання не тому, що нездатний, а тому, що "час закінчився”. Досвідчені вчителі часто застосовують цей мудрий прийом. 
Стратегія 3: Концентруйте увагу учнів на минулих успіхах 
Вчителі часто акцентують увагу на тому, що учень робить неправильно. Вони щиро сподіваються таким чином змусити їх у майбутньому робити це краще. Проте потрібно діяти навпаки. Єдиний безпечний шлях, що мотивує людей до досягнень, – це підкреслювання всього того, що вони роблять правильно. 
Успіх народжує успіх, тому вчитель повинен підкреслювати минулі досягнення, щоб сприяти новим успіхам. 
Аналіз минулого успіху. 
Успіх визначається п’ятьма факторами: 
вірою у власні здібності; 
числом спроб; 
допомогою інших; 
складністю завдання; 
удачею. 
Учні можуть контролювати лише два з них:віру у свої здібності і число спроб. Вони не можуть знати, скільки допомоги їм знадобиться від інших, чи важке буде завдання і чи поталанить їм. 
Повторюй та закріплюй успіхи 
Однією з причин зневіри у своїх здібностях є те, що учні не відчувають прогресу у навчанні. Оцінки результатів поточного контролю не завжди дають необхідні відчуття. Якщо невисока оцінка повторюється кілька разів, то це вже досить переконливий показник відсутності прогресу в навчанні і, отже, відповідний сигнал для пошуку можливості покращення оцінки результатів поточного контролю. Подбати про таке покращення бажано не тільки учню, а й вчителю. У такому випадку суб’єктивність оцінки і навіть її завищення можуть бути оправданими. 
Стратегія 4: Робіть процес навчання відчутним 
Альбоми досягнення 
Учень самостійно веде альбом досягнень, в якому ведеться облік успіхів у навчанні і самостійній творчості. В альбом можна внести найбільш вдало розв’язані задачі, твори, враження від прочитаних книг і обов’язково похвальні записи вчителів чи класного керівника. Слід знати, що альбоми індивідуальні і їх ні в якому разі не можна порівнювати з іншими. 
Розповіді про вчора, сьогодіні, завтра 
Корисним є коротка розповідь "про вчора, сьогодні, завтра”. Учню можна сказати: "Пам’ятаєш, коли ти не міг перекласти на англійську жодного речення? А сьогодні, подивись, які утебе досягнення! А що може бути завтра?” 
Стратегія 5: Визнання досягнень 
Є учні, що вже досягли певних успіхів, - це благополучні, успішні учні. І є учні, що намагаються і хочуть поліпшити свої результати. Їх потрібно розрізняти, тому що підтримки потребують насамперед вони. Ось кілька ефективних прийомів визнання досягнень. 
"Оплески”. "Оплески в даному разі не означають, що ми повинні "плескати” в долоні. Це похвала, висловлена з очевидним ентузіазмом. Ми можемо "аплодувати” досягненням як навчальним, так і деяким іншим, що мають певне відношення до учня. "Оплески” повинні бути без порівнянь з іншими, без очікувань на майбутнє. 
Кращий спосіб влаштувати оплески – просто описати ситуацію і місце в ній учня. 
Винагороди. Усі види винагород, що засвідчують добре поводження їхніх власників, гарні. Чим більше досягнень ми знайдемо і відзначимо, тим більше позитивного буде в атмосфері учнівського колективу. Пам’ятайте, однак, визнавати потрібно зростання і ретельність, а не кращі результати. 
Позитивна ізоляція. Позитивна ізоляція дуже корисна для невпевнених учнів. Виберіть час наприкінці уроку, поговоріть один на один з учнем про його успіх. Ви можете також вибрати кілька хвилин під час перерви або після занять. Це повинна бути коротка розмова. Учні мають потребу у викладацькій увазі. Ще один варіант – окремий почесний стілець для успішного учня на сьогоднішньому уроці. 
Самовизнання. Зазвичай учні очікують, що їхні успіхи визнає вчитель, замість того, щоб самим подивитись на себе з боку і прийняти власне рішення щодо своїх досягнень. Цьому їх потрібно спеціально навчати! Попросіть кожного учня встановити, яке його особисте досягнення варте того, щоб бути схваленим, визнаним. Спочатку таке прохання може здатися нездійсненим для багатьох, особливо тих, що побоюються радіти тому, що самі можуть говорити про свої досягнення. 
Виберіть техніку підтримки, щоб допомогти учням відчути свою інтелектуальну спроможність, повірити у власні сили та сформуватися активною, творчою, оптимістичною особистістю. 

Ситуація успіху – це суб’ єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища Ним мусить володіти кожен учитель,  адже він – майстер, який бере участь у творенні найголовнішого – Людини.

Ситуація успіху дарує атмосферу приязні та взаємодопомоги, впевненості і захищеності. Учитель повинен створити джерело внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає енергію для подолання труднощів і формування бажання вчитися. 

 

Стратегії і тактики досягнення успіху в навчальному процесі 

Щасливі очі учнів- найвища оцінка роботи в школі. Педагоги не лише озброюють своїх вихованців необхідними знаннями та вміннями, а й дбають про те, щоб учні почувалися в школі, як удома, де їм добре, де вони захищені, куди йдуть з радістю.